18 лютого 2015

Єсенін розкривається у своїх віршах. Він дає можливість кожному, хто читає поеми, зазирнути у душу одному з найгеніальніших людей Росії на той час.

Біографія поета

Сергій Єсенін народився 21 вересня (3 жовтня) 1895 року в Рязанській губернії, селі Костянтинове, а помер 28 грудня 1925 р. у Ленінграді. Все життя він любив свою батьківщину, що, безумовно, простежується в багатьох його віршах. Країна надихала його на лірику.

Жителі Росії ставали героями у поемах. Найчастіше він описував просте селянське життя.

На відміну від того ж Некрасова, Сергій Олександрович знав про селянські проблеми не з чуток, оскільки сам був у тому ж становищі.

Доля була до нього прихильна, і в 1904 хлопчик вирушив осягати основи наук в земське училище Константинова. Потім продовжив навчання у церковноприходській школі. Закінчивши її, Єсенін зібрав речі та переїхав до Москви. Там він спочатку працював у лавці біля м'ясника, потім у друкарні. При цьому не забував про навчання. Був вільним слухачем у Народному університеті ім. Шанявського, де відвідував курси історії та філософії.

Початок поетичного життя

Робота в друкарні дозволяла знайомитися з письменниками та поетами, які приходили видаватися. Його перші вірші опублікував журнал "Мирок" у 1914 році. Його не збентежило те, що довелося писати на дитячу тематику. Кохання в ліриці Єсеніна виявилося пізніше.

У 1915 році його вперше почули Городецький та Блок. А роком пізніше його забрали до армії. Ішла війна, де він став санітаром. У той же час вийшла перша збірка поезій «Радуниця», яка принесла йому популярність.

Єсеніна любила імператриця Олександра Федорівна та її діти. Він виступав перед ними у Царському Селі.

Нова ера

На початку 20-х років молодий Сергій Олександрович відкриває для себе імажинізм і стає його представником.

Після поїздки по Середньої Азіїзахопився східними мотивами, піснями, віршами.

У двадцять першому році відбувається подія, яка змінює її життя. Він закохується в Айседору Дункан, танцівницю, з якою через півроку одружується. Після весілля вони виїхали за кордон і там провели медовий місяць. В Америці пара затрималася на чотири місяці.

Незабаром після повернення шлюб розпався.

Єсенін присвятив себе видавничій справі та невеликій книжковій крамничці. До самої смерті багато мандрував.

Останні роки

В останні роки на нього порушували кілька кримінальних справ за бійки, пияцтво, непристойну поведінку.

Радянський уряд намагався підтримувати Єсеніна, вважаючи його генієм на той час. Раковський радив Дзержинському відправити поета до санаторію, де того вилікують від пияцтва.

1925 року Сергію Олександровичу вдалося змусити лягти до лікарні. Але в грудні того ж року він виписався, взяв усі гроші зі своїх заощаджень та поїхав до Ленінграда. Там він зустрічався з видатними письменниками та літераторами, жив у дорогому готелі.

Єсенін страждав на депресію. І в тому ж готелі, написавши кілька рядків нового вірша, він повісився.

Тема кохання у ліриці Єсеніна

Сергій Олександрович був не просто поетом, він був художником і музикантом. Така чуттєва натура артиста страждала від самотності. Він був одружений тричі. Змінював одну коханку за іншою. Жодна не принесла йому довгоочікуваного щастя.

Але вони були свого часу одкровенням для поета. Кожна ставала музою.

Тема кохання в ліриці Єсеніна була схожа ті ж переживання в інших. Автор зробив її актуальною та дуже інтимною.

Ця тема почала звучати від початку у його поемах. У перших стилізованих під фольклор творах на кшталт «Наслідування пісні» він насолоджується бажанням бути коханим, можливістю вкрасти поцілунок дівчини. Вірш більше нагадує ліричний наспів.

Юне кохання у творчості Єсеніна

Перші твори він присвячував Ганні Сарданівській. Вони Єсенін відчуває радість майбутньої зустрічі.

Тема кохання у творчості Єсеніна пізніше почала змішуватися із захопленням від природи його країни. Він наділяє квіти, дерева, природні явища характерними жіночими обличчями. Наприклад, Кашину він порівнює з невинною юною березою. Довгі коси її зачісує місяць. І в той же час у вірші розповідається про те, як пастушок приходить до дерева, що метафорично перетворюється на дівчину. Він обіймає її за оголені коліна. Але залицяння ці невинні.

Книга Єсеніна «Вірші про кохання» теж просякнута цнотливими почуттями. Вона не отримала належної уваги та не була опублікована. А потім тема кохання у віршах Єсеніна почала перетворюватися. Вона змінилася.

Єсенін на перехресті

Змінюється його настрій у «Москві кабацькій». Мало того, що Єсенін переживав труднощі в особистому плані. Змінювалася Росія. Виникала абсолютно нова держава з іншими моральними цінностями. Йому здавалося, що більше нікому його творчість не знадобиться.

Водночас, поет почав шукати втіхи в алкоголі. Він спробував заглушити біль, і йому ненадовго полегшало. З того часу Єсенін не міг собі відмовити.

П'яний від вина, він втратив свою невинність поглядів. Поет пише «Лист до жінки», який став його сповіддю, визнанням у тому, що напивається через страждання.

Тема кохання у творчості Єсеніна перетворюється відтепер із божественного знака на чуму, на хворобу. І він стає циніком, який бачить лише тілесні прояви чогось раніше святого.

Жінки перетворюються на собачу зграю, готову загризти його. Але наприкінці вірша поет визначає, що неспроможна стримувати сльози, і вибачається.

Сергій намагається заглушити власний біль коханням. Тема кохання в поезії Єсеніна стає ліками. І знову його твори стають окриленими та сповненими надій.

Нове кохання

У нього з'являється нова муза – Августа Миклашевська. Вона зцілює Єсеніна, дає можливість творити. У поета народжується цикл віршів «Кохання хулігана». Він знову ідеалізує колись ненависне почуття.

Яскравим прикладом цього періоду життя можна назвати вірш «Заміталася пожежа блакитна». Єсенін запевняє, що для нього це почуття виникло як уперше, і він тепер не хоче скандалів та сварок. Алкоголь забутий. Життя забарвилося у яскраві фарби. Тема кохання в ліриці Єсеніна змінилася. Себе поет порівнював із хуліганом, якого приручили.

Серпня стала його новим змістом. Він порівнював її навіть із Богоматір'ю.

А 1924 року у поета настає новий виток у житті. Він знайомиться в Батумі з іншою музою, Шагане. Їй лірик присвятив багато віршів. Для неї створив "Перські мотиви". Усі вони немов одне визнання своїх почуттів.

Він писав про те, що не знає перської, але мова не перешкода. Тема кохання у поезії Єсеніна зрозуміла всім. У цій збірці світле почуття поєднується з ностальгією за рідним домом.

У ньому борються дві сторони. Одна з них божеволіє по дівчині, друга не може залишити Батьківщину.

Фінальні акорди лірики

Єсенін після багатьох спроб знайти любов, остаточно в ній розчаровується. Останні вірші більше наповнені ненавистю до світлого почуття, іронією, цинізмом. Він помічає лише нещирість у жіночому полі, бачить його лукавство. В одному з віршів Єсенін називає жінок порожніми.

До останнього моменту він вірив, що може зустріти свою мрію, справжнє почуття. Йому хотілося побачити ідеал. У вірші «Листя падає, падає листя» звучить не так відчай, як бажання бути коханим, віддатися коханню, зустріти чисту дівчину, з якою можна прожити до кінця днів. Єсеніну хотілося заспокоїтися. І він шукав ту, яка могла б вилікувати рани багато поета.

Лірика Єсеніна передає читачам повну та справжню гаму його почуттів. У ній немає брехні. Вона цілком відповідає біографії поета. Усі його емоції були виплеснуті на папір. Здавалося, що Єсенін нічого не приховував від інших. Він жив, наче відкрита рана.

Можливо, саме тому його поезія досі лишається такою актуальною. Вона завжди буде популярною, коханою багатьма. Адже він говорив для людей і про людські почуття.

Поет розумів це. Тема кохання в ліриці Єсеніна доступна та зрозуміла кожному. Усі її переживають. Більшість страждає від якихось проблем.

Любов до Росії

Види любовної лірики бувають різними. Вона може бути адресована до рідних, до близьких, а може ставитись і до цілої держави.

Єсенін був улюбленим поетом для імператорської сім'ї, та був народним надбанням при радянському суспільстві. Як так могло статися?

Вся річ у тому, що він говорив спільною мовою з народом. Тема кохання у творах Єсеніна була сповнена вдячністю до своєї країни. Він неодноразово пожертвував особистим щастям заради неї.

Найчастіше Батьківщина відповідала йому взаємністю.

Сергій Олександрович якось зауважив, що вся лірика його живе лише завдяки любові до Росії. У його поезії ця назва зустрічається, можливо, частіше, ніж решта.

Єсенін не втомлювався робити зізнання у своїх почуттях до Русі. Ця любов лягла основою всіх його життєвих діянь. Вона виявилася сильнішою, ніж сам поет.

Все, що відчував Єсенін, що оточувало його, і було Батьківщиною. Йому важко давалося відокремити одну тему від іншої. Любов до своєї держави впліталася в інші сюжети. Дуже часто вона поєднувалася з жіночими образами і ставала ще особистішою.

Наприклад, у його рядках про осінь описується дівчина, «випита» іншими, зі втомою в очах.

Природа Росії завжди була для Єсеніна чимось живим, із душею та серцем. Тварини та дерева, пори року стають такими ж важливими, як і образи жінок.

Можливо, тільки ця краса, ніжність довкілля тривалий час утримувала депресію, яку відчував Сергій Єсенін. Тема любові до природи стала його віддушиною.

Поет та політика

У своєму коханні він не був сліпим. Сергій Олександрович бачив порочність праці селян, їхнє нелегке життя. Лютнева революція стала йому небувалим досягненням, прогресом. Він сподівався зміни.

Єсенін розчарований тим, що до влади приходять не есери, а більшовики і культурою перестають цікавитися.

Згодом поет робив спроби упокоритися і полюбити нову владу. У нього практично вийшло це після поїздки до Америки. Але пізні вірші свідчать, що він чудово пам'ятає ті часи, коли влада належала монархії, і йому важко наздогнати прогрес.

Тема кохання в ліриці С. А. Єсеніна

Творчість С. А. Єсеніна нерозривно пов'язане з темою любові, воно як би і не існує без цього високого почуття. Душа поета не може не любити, не захоплюватися, не палати пристрастю. Вона дихає любов'ю, живе нею, що знаходить своє відображення в ліриці.

Перше кохання поета народжується на його батьківщині, в «країні березового ситця». Вірші, що належать до цього періоду (початок десятих років XX століття), схожі за своїм настроєм з народними піснями, сповнені сільської мелодійності та співучості. Вони чітко чути фольклорні мотиви («Подражання пісні», 1910г.). З ранніх років у душу С. А. Єсеніна запали народні оповіді, приказки, загадки. Тому перші його вірші відрізняються повнотою фарб, звуків, запахів. У його віршах — м'яка зелень полів, червоне світло зорі, білий дим черемхи, блакитний пісок неба.

Любовна лірика займає значне місце у поезії С. А. Єсеніна. У його віршах відбилися різноманітні переживання поета — радість зустрічей із коханою, туга в розлуці, сум, відчай. Але тема любові в його віршах тісно переплітається з головною єсенинською темою - темою любові до Батьківщини. Любов до жінки розкривається через любов до рідної землі. Він з разючою здатністю одушевлює природу чому краю:

Зелена зачіска,

Девичні груди.

О, тонка берізка,

Що задивилась у ставок?

Берізка — його улюблений образ, стає берез-кою-дівчиною із зеленим подолом, з яким грає вітер; клен на одній нозі; горобина, що горить своїми плодами; осики, що дивляться в рожеву воду; жито з лебединою шиєю та безліч інших дивовижних метафор і образів створюють у творчості С. А. Єсеніна свій особливий світ - світ живої та одухотвореної природи, в якому жив він сам.

Поезія любові, зливаючись разом з поезією природи, черпає з неї цнотливість весняного цвітіння, чуттєвість літньої спеки.

Улюблена поета - це втілення краси навколишнього світу, краси рідного сільського пейзажу. Вона постає перед нами «зі сніпом во-лос... вівсяних», «з червоним соком ягоди на шкірі», а її «гнучкий стан і плечі» вигадала сама природа. Так З А. Єсенін описує свою кохану у вірші «Не ходити, не м'яти в кущах багряних ...», написаному в 1916 році.

У вірші «Зелена ховається...» дівчина постає перед нами у улюбленому образі поета — у образі тонкої берізки, що «задивилася у ставок». Сама берізка нам розповідає, як «вночі зоряної» «за голі коліна... обіймав» її пастух та «сльози лив», прощаючись із нею «до нових журавлів».

На початку двадцятих років відбувається різка зміна настрою поета у віршах про кохання. Єсенін, ставши свідком подій революції, бачачи зміни, що відбуваються в країні, глибоко відчув внутрішній настрій народу. Воно відбилося в циклі віршів «Москва кабацька», де сільський пісенний ліризм замінюється виразним різким ритмом. Поет, переживаючи разом з народом важкі зміни в Росії, не може визначити свого місця в житті, глибоко страждає від свідомості душевної роздвоєності. Він чекав від революції здійснення мрії про «мужицькому раї», вільного, ситого, щасливого життя на землі. Але насправді відбулося руйнування сільської «блакитної Русі». С. А. Єсенін відчув, що відбувається руйнація гармонії із природою. В одному зі своїх листів цього часу він писав: «Тріпає мене... тільки смуток за миле, рідне звірине і непорушна сила мертвого, механічного... Мені сумно зараз, що історія переживає важку епоху умертвіння особистості як живого , Адже йде зовсім не той соціалізм, про яке я думав ». Цей тяжкий настрій виражається і в любовній ліриці. Тут ми вже не зустрінемо слів про високе кохання, немає того милування природою, що завжди було у ранніх віршах. Поет "без повернення" залишає "рідні поля". «Так! Тепер вирішено. Без повернення...», — пише він 1922 року. Почуття попрані, першому плані виходять миттєві потяги: «Коли... світить місяць... чорт знає як», він йде «провулком в знайомий шинок». Немає краси рожевого заходу сонця, є тільки «шум і гам у цьому лігві моторошним».

Ставлення до жінки різко змінюється: вона вже не струнка берізка-дівчина, а «паршива» прости-тутка, яку «улюбили», і «замизкали». Вона брудна, дурна, а замість кохання викликає лише ненависть. Такий настрій поета виражається у вірші «Висип, гармоніка. Нудьга... Нудьга...», написаному в 1923 році. Однак подібні образи є демонстративним виразом пригніченого стану внутрішнього світу поета. Порочна «кабацька» кохання — це відчайдушний поетичний крик про згубну пристрасть кабаків. І все ж таки через тяжкий душевний настрій поетичних творів пробивається притаманний С. А. Єсеніну ліризм, виривається на сторінки віршів задушевність, які ще більше підкреслюють глибоку трагічність стану душі поета: Дорога, я плачу, Вибач. .

У 1923 році поет повертається з великої зарубіжної подорожі, яка відіграла значну роль у його творчості. Він розчаровується у буржуазно-демократичних засадах західного світу, розчаровується й у минулих ідеалах. С. А. Єсенін переконується, «що прекрасна і багата Росія. Здається, ще немає такої країни і бути не може». Він не пише віршів про закордонні враження, ніщо не надихає його на творчість далеко від рідної землі. У його ліриці звучить мотив смутку, жаль про минулу молодість, про прожиті даремно роки, розтрачені сили і часу в шинках серед волоцюг і повій. Тепер поет знову «заспівав про кохання», зарікаючись скандалити. У вірші «Заміталася пожежа блакитної...» він пише: Перестало подобатися пити і танцювати І втрачати своє життя без огляду. Ліричний герой знову оповитий «блакитним пожа-ром», його розпалює «ніж ніжна, легкий стан» і, звичайно ж, волосся «кольором в осінь». Любов як рятівна сила приводить поета до відродження, до бажання жити і творити. У вірші «Дорога, сядемо поруч...» він пише:

Це золото осіннє,

Це пасмо волосся білястого -

Все з'явилося, як порятунок

Занепокоєння гульвіси.

У вірші «Сукін син», написаному в 1924 році, С. А. Єсенін згадує забуту «дівчину в білому», і душа його знову оживає: Знову виплив біль душі. З цим болем я ніби молодший... У пам'яті відроджуються думки про світлу, чисту сільську юність. Але розгульне кабатське життя вже встигло накласти свій відбиток на долю поета і повернути «пісню колишню» вже неможливо: Так, мені подобалася дівчина в білому, Але тепер я люблю в блакитному. У цей період Єсенін створює цикл віршів «Перські мотиви», найвідомішим у тому числі є «Шагане ти моя, Шагане!». У ньому йдеться про те, як, перебуваючи далеко від батьківщини, поет хоче розповісти коханій жінці про незрівнянну красу рязанських роздолля, що наповнили його життя яскравими, незабутніми враженнями:

... Я готовий розповісти тобі поле,

Про хвилясте жито при місяці...

Як би не був гарний Шираз,

Він не кращий за рязанські роздолля...

Як і весь цикл віршів, воно наповнене романтичним настроєм і світлим сумом:

Там на півночі, дівчина теж,

Може, думає про мене...

«Мабуть, так заведено навіки...» — у цьому вірші, написаному в 1925 році, виливається смуток ненадій, що не здійснилися, на щастя «до тридцяти років». Ліричний герой був готовий горіти «рожевим вогнем», «згоряючи» разом із коханою. І хоча вона серце «зі сміхом» іншому віддала, але, тим не менш, це кохання, нерозділене і трагічне, «дурного поета привела ... до чуттєвих віршів». Будучи відкинутим, ліричний герой залишається вірним колишньому почуттю. Він знаходить знову вірного посланця - це «милий Джим»:

Вона прийде, даю тобі поруку.

І без мене, у неї дивлячись погляд,

Ти за мене лизни їй ніжно руку

За все, у чому був і не був винний.

Вірші С. А. Єсеніна продовжують нас хвилювати своїм драматизмом ліричних переживань багато років після їх написання. Це з тим, що єсенинський ліризм, трагічний і піднесено-романтичний, викликає у читачі почуття, близькі і зрозумілі кожному.

Надіслати свою гарну роботу до бази знань просто. Використовуйте форму, розташовану нижче

Студенти, аспіранти, молоді вчені, які використовують базу знань у своєму навчанні та роботі, будуть вам дуже вдячні.

Розміщено на http://www.allbest.ru/

ФАКУЛЬТЕТ РОСІЙСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

ВИПУСКНА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА

ЛЮБОВНА ЛІРИКА У ТВОРЧІСТІ СЕРГІЯ ЄСЕНІНА

Вступ

1. Концепт кохання в ліриці Сергія Єсеніна

Висновок

Список використаної літератури

додаток

Вступ

Народився Єсенін 3 жовтня 1895 року у с. Костянтинове Рязанської губернії в селянській сім'ї. Закінчив сільське училище, а потім школу в Спас – Клепіках.

1912 року приїхав до Москви і 1,5 року слухав лекції в Народному університеті Шанявського. Він багато читав, мав рідкісну пам'ять, добре знав фольклор і міфологію багатьох народів світу, російську та зарубіжну літературу.

1915 року відбувається його зустріч з А.Блоком. "З нього і почалася моя літературна дорога", з вдячністю потім згадуватиме поет. У Петрограді Єсенін знайомиться із селянським поетом М. Клюєвим, та був з М. Горьким, З. Городецьким, Р. Івневим, М. Гумільовим, А. Ахматової, Д. Мережковським, З. Гіппіус та інших.

Його стрімка поява в літературі порівнювали із дивом, із раптовим явищем комети. "Загальне покликання відбулося буквально за кілька тижнів", - згадував Р.Івнєв.

До вершин світової поезії Сергій Єсенін піднявся із глибин народного життя. "Рязанські поля, де мужики косили, де сіяли свій хліб", стали його надійним стартовим майданчиком, колискою його поезії. Тут "по зорі і по зірках" він школу проходив, і мислив, і читав... "по біблії вітрів", тут подружився він, на все життя", з "зеленокосою", "у спідничці білою" березою та старим кленом " на одній нозі", тут почалося пробудження його творчих дум, і він написав свої перші вірші.

Юному поетові тоді ледве виповнилося 15 років. Чи міг хтось уявити в той час, що минули роки і цей рязанський хлопець стане поетичним серцем Росії.

У серці Єсеніна з юних років запали сумні та роздольні пісні Росії, її світлий смуток та молодецька молодецтво, бунтарський разинський дух і кандальний сибірський дзвін, церковний благовіст та умиротворена сільська тиша.

Від проникливих віршів про країну "березового ситця", шири її степових роздолля, синіх озер, шум зелених дібрів до тривожних роздумів про долі Росії в "суворі грізні роки" кожен єсенинський образ, кожен єсенинський рядок зігріті почуттям безмежного кохання.

У 1922 - 1923 рр., одружившись з американською танцівницею Айседоре Дункан, поет здійснив тривалу подорож до Європи та США. Враження від цієї поїздки знайшло дуже яскраве відображення у листі Єсеніна своїм близьким: "Що сказати мені вам про це жахливе царство міщанства, яке межує з ідіотизмом? Людину я поки що не зустрічав і не знаю, де їм пахне. У дивній моді долар, на мистецтво начхати - найвище мюзик-хол.Нехай ми жебраки, нехай у нас голод, холод і людожерство, зате у нас є душа, яку тут за непотрібністю здали в оренду під смердяківщину.1924 - 1925 рр. - нові спроби зрозуміти Русь Радянську:

"Радуючись, лютую і мучачись, Добре живеться на Русі".

Головними складовими мистецького світу письменника є образи землі, неба, матері, природи, батьківщини, коханої жінки. Природно-естетичний образний світ поета багатий і різноманітний. Кохання – головна тема творчості С.Єсеніна, вона проходить червоною ниткою через усі його твори. Це всеосяжна тема.

1. Концепт кохання в ліриці С. Єсеніна

Картини російської природи, її широка, неповторний аромат полів і луків з'явилися першим і сильним враженням дитинства. У Костянтинові знали та любили російську пісню, багато співали й у сім'ї Єсеніних. Пісня змушувала сумувати та радіти, втішала та зігрівала у важкі хвилини життя. Згодом, звертаючись до сестри Шурі, Єсенін писав:

Ти запій мені ту пісню, що раніше

Наспівувала нам стара мати,

Не шкодуючи про надію, що згинула,

Я зможу тобі підспівувати.

Любов до пісні та рідної природи поет проніс через своє життя. Про це кохання він не втомлювався писати у своїх віршах, які були схожі на привільну і задумливу російську пісню.

Єсенін мав свій поетичний світ. Цілком показово, що перші вірші друкувалися в дитячих журналах: це були вірші, що відрізнялися дитячою безпосередністю, в них звучало подив перед красою світу природи, що оточував людину з дитячих років. У віршах Єсеніна оспівана і пісенна "біла берізка", і російська снігова зима, яка "співає і аукає сто дзвоном сосняка", і кропива, що відливає перламутром, "вітає" всіх з доброго ранку.

Основне місце у творчості Єсеніна займають ліричні вірші. Поет пише про красу російської природи, малює картини сільського побуту. Велике місце у ранній поезії займає інтимна лірика.

Пейзаж Єсеніна - не список композиційних елементів, не пристрасне нанесення колірних мазків і плям - це завжди моральний результат, сповідь, захоплення, покаяння, повчання, заповіт.

Вже ранніх віршах Єсенін оригінальний і неповторний. Його поезія навіює роздуми, будить почуття смутку, змушує розмірковувати про людське життя. Це тому, що твори Єсеніна відрізняє глибокий філософський підтекст.

Вірші Єсеніна гранично лаконічні. Іноді в одному чотиривірші він може створити неповторну картину природи, співвіднести її з життям людини. У більшості віршів поет є присутнім як дійова особа. Він висловлює своє ставлення до життя природи, чує пісню соловейка, одурманений навесні. Іноді його почуття контрастні почуттям живого світу: "плаче іволга", "плачуть глухарі", а герою "не плачеться", у нього "на душі світло". Багато віршів пов'язані з народною поезією, з обрядовою лірикою та народними піснями:

Під вінком лісової ромашки

Я стругав, лагодив човни,

Впустив кільце милашки

У струмені пінистої хвилі.

У таких віршах багато взято з поетичного арсеналу народної поезії: "кільце милашки", "лиходійна розлука", "підступна свекруха", "темна ноченька", "берізка-свічка", "дівоча краса", "шовкові купирі" і т.д. . Образно і зримо Єсенін малює сільський побут, хату, де "пахне пухкими забіяками", "в'ється сажа над заслінкою", "квохчуть кури неспокійні", а "обідню струнку співають півні" ("У хаті", 1914).

p align="justify"> Особливе місце займають вірші про тварин, про які Єсенін писав з такою любов'ю, як мало хто з російських поетів. Зворушливо він пише про корову - годувальницю селянської сім'ї, у якої "випали зуби" та "свиток років на рогах". Пише Єсенін про собаку, у якого "господар похмурий" втопив сімох щенят ("Пісня про собаку").

Єсенін виступає художником, який зумів створити епічні твори з широким охопленням дійсності. У ряді віршів поет малює картини важкого життя рідного краю.

Через раніше творчість Єсеніна проходить тема любові до Батьківщини, народу, рідного рязанського краю.

Осінній смуток опановує поетом, сумом дихає і природа, відтіняючи його почуття та переживання.

Але смуток – не постійне почуттяпоета. Його не залишає віра та щастя, здатність закохано та здивовано захоплюватися красою рідної природи.

"Моя лірика, - не без гордості говорив Єсенін, - Жива однією великою любов'ю, любов'ю до Батьківщини, почуття Батьківщини - основне у моїй творчості".

1924-1925 роки відрізняються у творчості Єсеніна поєднанням епічного охоплення дійсності з глибоким ліричним проникненням у життя та людські стосунки. Вершиною творчості поета стала поема "Анна Снєгіна". Поема представляє певною мірою підсумковий твір, в якому Єсенін відбив свої вистраждані думки про життя народу, про революцію, свої філософські роздуми про життя людини на землі і, нарешті, своє воістину святе ставлення до першого кохання, яке відкриває перед людиною нові світи і зберігається у серці все життя.

Єсенін здатний великі людські почуття. Думаючи про свою юність, він згадує і своє перше кохання:

Колись у тієї он хвіртки

Мені було шістнадцять років

І дівчина у білій накидці

Сказала мені ласкаво: "Ні!"

В останній період творчості Єсенін, як і раніше, виражає почуття величезної любові до місць, де він народився, де пройшло його дитинство. Він пише про те, що "милий край" змінився, змінилося життя та свідомість людей. Все, що пов'язане з початком життя, з рідними та близькими, стає близьким та дорогим для поета. Звертаючись до сестри у вірші "ти запий мені ту пісню, що колись...", поет стверджує:

Ти мені співай. Адже моя втіха-

Що повік я любив не один

І хвіртку осіннього саду,

І опале листя горобин...

У ліричних віршах, в описах природи у Єсеніна відчувається тісний зв'язок із народною поезією, особливо з піснею. Тому багато віршів Єсеніна покладено на музику в народі ("Клен ти мій, опалий...", "Чуєш - мчать сани...", "Над віконцем-місяць, під віконцем - вітер...", "не шкодую, не кличу, не плачу...").

Майстерність і зрілість Єсеніна пов'язані з його схилянням перед російською та світовою класикою, з його прагненням слідувати класичним зразкам у своїй поезії. Його улюбленим поетом стає Пушкін, турбує східна лірика. Поет мріє про поїздку до Персії. До неї він старанно готується - як читає класиків Сходу Сааді, Фірдоусі, а й створює цикл " Перські мотиви " , який був новаторським у розвитку російської поезії 20-х. Цей цикл свідчить про вміння поета опановувати зразки східної лірики, зберігши самобутність російського поета.

Віддаючи належне Сходу-красі дівчат, чайним троянам, які тихо "біжать полями", чайхану і чайханщику, який пригощає, чаєм, життя і звичаї цієї далекої поет оцінює, керуючись новими поглядами розкутої Росії.

Він пише про те, що йому подобається, що персіяни "тримають жінок і дівок під чадрою", тому так проникливо звучать його слова, звернені до персіянки:

Дорога, з чадрою не дружи,

Навчи цю заповідь коротко,

Адже і так коротке наше життя,

Мало щастям дано милуватися

У вірші "Шагане, ти моя, Шагане..." поет згадує "рязанські роздолля", які йому красивіші, ніж Шираз.

Згадує поет і про дівчину на півночі, яка, може, думає про мене. У циклі багато філософських роздумів про кохання, життя, людські почуття. Часто слова поета про кохання звучать афористично:

Про кохання в словах не говорять,

Про кохання зітхають лише крадькома,

Та очі, як яхонти, горять.

Від кохання не вимагають поруки,

з нею знають радість та біду.

Будучи російським поетом, Єсенін ніколи не замикався у національні межі. Він схилявся перед зразками класичної та світової поезії, віддав данину своєї щирої поваги іншим поетам.

2. Любов до жінки як "потаємне" у ліриці С. Єсеніна

З ранніх віршів лірики С.Єсеніна постійно звучала тема любові й у тих віршах позначилися суто єсенинські мотиви, що поєднують воєдино поезію любові з поезією природи, що передають високу одухотвореність почуття та її цнотливість. У вірші "Зелена зачіска" порівнюється дівчина з тонкою берізкою, що заглядає, у ставок, її коси - з гілками, пронизаними місячним гребінцем.

Місяць стелив тіні,

Сяяли зеленя

За голі коліна

Він обіймав мене.

У "будинку з блакитними віконницями" Єсенін зустрів своє перше кохання - пустотливу чорнооку смуглянку Анюту Сардановську. Їй він присвятив:

У п'ятнадцять років

Полюбив я до печінок

І солодко думав,

Лише усамітнюсь,

Що я на цій

Найкраще з дівчат,

Досягши віку, одружуся.

Її ім'я, будучи відомим поетом, Єсенін візьме для своєї найкращої поеми. Ганні присвячено вірш "За горами, за жовтими долами". Але ці стосунки дуже скоро були перервані.

На початку липня 1916 року Єсенін писав Ганні Сардановській: "Я ще не відірвався від усього того, що було, тому не переламав у собі остаточної ясності. У тобі, мабуть, поганий осад залишився від мене, але я, здається, добре змив із себе дур міську.

Добре бути поганим, коли є, кому шкодувати та любити тебе, що ти поганий. Я про це дуже сумую. Це, здається, всім, але не мені.

Вибач, якщо грубий був з тобою, це напускне, адже головне стрижень, про який ти хоч маленьке, але маєш уявлення. Сиджу, ледарю, а верби під вікном ще ніби дихають знайомим дурманом. Увечері питиму пиво, і згадуватиму тебе. Сергій".

Друг поета Грузінов згадував, що Єсенін ніколи не брехав у своїх віршах. єсенін жінка поетичний лірика

Чарівний образ головної героїні поеми "Анна Снєгіна" постійно поставав у нових несподіваних гранях. Одна з них широко відома – це Лідія Іванівна Кашина – красива та освічена жінка, яка у 1904 році з відзнакою закінчила Олександрійський інститут шляхетних дівиць та оволоділа кількома мовами. Єсенін часто бував у їхньому будинку, де влаштовувалися літературні вечори. Він присвятив їй кілька віршів.

Поет неодноразово вживає епітет "білий". Біла квітка – символ духовної чистоти, високої моральності, непогрішності. Епітет "білий" замінює прізвище і з'являється там, де автор говорить про Анну, не згадуючи його ім'я. Образ дівчини у білій накидці символізує велике кохання поета.

"За те, що дівчинкою наївною постала ти мені на моєму шляху" (Зінаїда Миколаївна Райх).

Зінаїда Миколаївна Райх (1894-1939) була провідною актрисою театру Мейєрхольда. В 1917 Єсенін одружився на Зінаїді Райх, а в 1918 розлучився з нею. Райх народилася в родині ростовського міщанина, закінчила гімназію, намагалася приєднатися до гуртка передової молоді, але ці спроби не мали успіху. Вона переїжджає до Києва та вступає на Вищі жіночі історико-літературні курси. 1914 року вже у Петрограді навчається на історико-літературному факультеті Вищих жіночих курсів, водночас працюючи секретарем у скульптурній майстерні. Шляхи Єсеніна та Зінаїди Райх схрестилися в багатоважний час між лютневою та жовтневою революціями, напередодні великих історичних звершень, коли Єсенін був окрилений і щасливий свідомістю своїх невичерпних поетичних можливостей. Здавалося, вони були створені один для одного: синьоокий, золотоголовий Єсенін і темноволоса, з очима як вишні, жіночна Зінаїда Райх. Союз цей був чреватий протиріччями. Райх та Єсенін вінчалися 4 серпня 1917 року в церкві поблизу Вологди. У деякі щасливі місяці, проведені з Райхом, Єсенін жив у стані безперервного творення, творчого зльоту. В одному з листів своєму другу він писав про те, що він не самотній, що має своє гніздо, сім'ю, і що він любить дружину. Райх народила дитину і змушена була піти з роботи. Через складність обстановки Єсенін і Райх часом втрачали один одного з виду, йшла громадянська війна. Єсенін жив у Москві, а Райх у місті Орел.

20 березня 1920 року Зінаїда Райх народила сина. Так як не було коштів для існування вона була змушена залишатися із сином у будинку матері та дитини. І Єсенін і Райх мали сильний характер, і цілком природно, що пролунав "емоційний вибух", відлуння якого ще довго чулося і в долі Райх, і в долі Єсеніна.

Після розриву з Райхом, Єсенін дозволяв любити себе Дункан, і Беніславської, і Толстой, і Шагане Тальян, і Августі Мітлашевській. І такі гіркі закиди Єсенін адресував собі:

Але ти дітей

По світу розгубив,

Свою дружину

Легко віддав іншому,

І без сім'ї, без дружби,

Без причал

Ти з головою

Пішов у кабацький вир.

У цьому вірші розкривається вся скорбота поета, від втрати найулюбленішого у житті. Райх знайшла сили почати нове життя, заново побудувати сім'ю, створити будинок, де безжурно зростали її діти, а друзі були оточені доброю увагою, але минуле все ще мало владу над її почуттями. Вони з Єсеніним, коли минула гострота розриву, бачилися на людях - у Парижі, де Райх була з Мейєрхольдом, а поет з Айседорою Дункан, і в Москві, і в Мейєрхольда, коли поет приходив відвідати дітей.

"Я шукав у цій жінці щастя..." (Айседора Дункан). Знаменита американська балерина приїхала до Росії влітку 1921 року. Запросили її до створення у Москві школи танцю для дітей із народу. Айседору супроводжувала її учениця, прийомна дочка Ірма та камеристка Жанна. У 1924 році танцівниця була ще в розквіті слави, але злі язики стверджували, що інтерес до "босоніжки" згас. Запрошення до Росії Айседора прийняла як подарунок долі. Вона натхненна ідеєю російської революції, і щиро вірила, що революція "зробить людей гармонійнішими - через музику Бетховена та грецькі стилі".

На одному з прийомів, організованих на її честь, Айседора Дункан познайомилася із Сергієм Єсеніним. "У першій годині ночі приїхала Дункан, - згадує Марієнгоф, - Червоний, м'якими складками хітон, що ллється, червоне, з відблиском міді, волосся, велике тіло, що ступає легко і м'яко. Вона обвела кімнату очима, схожими на блюдця синього фаянсу, і зупинила їх Маленький, ніжний рот йому посміхався. Айседора лягла на диван, а Єсенін біля її ніг. Вона занурила руки в його кучері і сказала: "Angel!" ... Поцілувала ще раз і сказала: "Tschort". ночі Айседора та Єсенін поїхали”.

Єсенін переїжджає в особняк на Пречистенці. З цього дня особняк Дункан стає головним притулком поетів – емажиністів. Пізніше Айседора скаже, що три роки, проведені в Росії, незважаючи на всі негаразди, були найщасливішими в її житті...

" Роман був ураганний і стільки ж короткий, як ідеалістичний комунізм Дункан " . До зустрічі із поетом Айседора пережила трагедію. Двоє її маленьких дітей загинули у автомобільній катастрофі. Це була її незагоєна рана... І Айседора віддавала Єсеніну не лише жіночі, а й материнські почуття. Вона казала, що Єсенін нагадує їй померлого сина.

Саме материнської ласки йому й не вистачало, і він шукав її у всіх зустрінутих жінках. Не випадково, всі вони були старші за нього. Різниця у віці з Дункан була найзначнішою-18 років. Єсенін-26, Айседоре-43. Єсенін кликав її Ізадора на ірландський манер, як називала вона себе.

Танці Айседори зводили Єсеніна з розуму. Особливо із шарфом. Він без кінця просив її танцювати для своїх друзів. "Чудово вона з шарфом танцює!" - говорив Єсенін поетові Геогію Іванову.

12 квітня 1922 року у Парижі померла мати Айседора Дункан. Танцівниця вирішила поїхати з Росії на якийсь час. До цього її змусило безнадійне фінансове становище школи. Радянський уряд перестав субсидувати школу. Не було чим платити за опалення. Айседора вирішується вирушити в турне Європою з групою кращих учениць. Вона запрошує Єсеніна та хоче подарувати весь світ: Англію, Німеччину, Америку, Францію, Італію. Айседора сподівається, що участь першого поета Росії, як вона скрізь атестуватиме Єсеніна, приверне до її гастролів увагу преси.

Щоб прискорити оформлення документів, вони вирішили зареєструвати шлюб. Це сталося в Москві 2 травня 1922 року. 10 травня вони вилетіли до Берліна. Новина про те, що Єсенін та Айседора Дункан поєдналися законним шлюбом, передана пресою на весь світ, приголомшила багатьох. Всі виступи знаменитої пари широко висвітлювалися в газетах, обростали чутками. Але Єсенін виявився поганим туристом. Його зовсім не цікавили пам'ятки європейських міст. Єсенін проїхав по всій Європі та Америці ніби сліпий, нічого не бажаючи знати та бачити.

Але що цікавило жадібно – це доля співвітчизників, які опинилися після революції на чужому березі – без Батьківщини.

Єсенін і Дункан повернулися до Росії в 1923 в серпні (поїздка зайняла 15 місяців), а восени розійшлися.

Шлюб із Айседорою розпався. Зробивши кілька невдалих спроб повернути Єсеніна, Дункан поїхала з Росії. Дні Єсеніна були вже пораховані. Москва, Ленінград, готель "Англетер" – де вони з Дункан провели медовий місяць.

Після смерті Єсеніна Айседора прожила лише два роки. Її смерть у Ніцці у 1927 році дуже схожа на самогубство – вона загинула задушена власним шарфом, кінець якого вітром на ходу влучив у колесо.

Єсенін та Айседора, кохання та розрив – і майже одночасна смерть.

"Не дивись на її зап'ястя

І з плечей її шовк, що ллється.

Я шукав у цій жінці щастя

А ненароком загибель знайшов"

Жодної коханої він колись так не поклонявся, жодна інша не пробудила у його душі особливу творчу струмінь, яка виплеснулася раптом несподіваним і йому самого цілим поетичним циклом під загальною назвою " Кохання хулігана " , що склався в Єсеніна до кінця 1923 року. Вихідні мотиви цього циклу - жаль про розтрачені дні, зречення кабацького минулого, чищення через любов. Він присягався і обіцяв цій жінці те, що ніколи нікому не обіцяв:

Я навіки забув шинки

І вірші б писати закинув,

Тільки б тонкою торкатися руки

І волосся твого кольору восени.

Я б навіки пішов за тобою

Хоч у свої, хоч у чужі дали...

Вперше я заспівав про кохання,

Вперше зрікаюся скандалити.

Поет засуджує те, що було нелюбов'ю, а поганою пристрастю, похмільною маренням, безоглядною безглуздою лихістю. Він закликає на допомогу любов піднесену, чисту, яка народжує "слова найніжніших і найкоротших пісень", яка у відданості та сталості.

Створення циклу віршів " Перські мотиви " Єсенін задумував вже з того часу, як познайомився з шедеврами перської класики. Думка про такий цикл виникла разом із мрією про Персію. Цей цикл мав бути незвичайним – вершиною його творчості. Єсеніна було ясно, що вона ще не досягнута. Перські вірші подобалися Єсеніну, він вважав їх найкращими з усіх, що написав. "Перські мотиви" - це багатоплановий твір.

По-перше, вірші говорять про світ, де живе поет, інакше він не вміє. По-друге, вірші циклу розповідають про кохання людське. Єсенін бачив незмінну сучасність цієї теми. І коли читав вірші А.Фета, і коли знайомився з перекладами перських ліриків, він розумів, що емоції людські, якщо змінюються, то вкрай рідко. Він вірив зробити свій внесок у вічну тему. Два перші вірші були присвячені коханню. у вірші "Шагане, ти моя Шагане!..." поет звертається словами кохання та ніжності до персіянки Шагане. Він не кличе її прекрасною, як це мало місце у другому вірші, коли йшлося про персіянку Лалу. Шагане – не службовий образ. Новому поетичному образу поет надає певних життєвих рис: Шагане - розумна і серйозна й те водночас життєрадісна і весела. З ясною посмішкою, з піснею, як птах, зустрічає вона ранок життя. Шагане реальна і тому, що на неї "страшно схожа" дівчина, яка живе на півночі і добре відома поетові. Водночас і ставлення Єсеніна до персіянки набуває нової форми висловлювання. У вірші, наприклад, немає риторичних пояснень у коханні. І в той же час від рядка до рядка, від строфи до строфи поступово посилюється лірична насиченість "Шагане, ти моя Шагане!..." досягається це зусилля і за рахунок побудови імені персіянки в рядку, і за рахунок завершення строфи цим рядком, і за рахунок, нарешті, застосування кільцевої рими. Відбувається те саме, що в розмовній промові трапляється зі словом "улюблена". Часто повторюване, побите, воно в устах закоханого має невимовну привабливість і досконалу новизну.

Почуття поета загострені та мінливі, "як хвилясте жито при місяці". І в цій напруженості та нестійкості емоція все його життя.

Четвертий вірш циклу " Ти сказала, що Сааді... " було написано 19 грудня 1924 року. У ньому розвивається тема кохання. У вірші "Шагане, ти моя Шагане!..." Почуття поета до персіянки зрозумілі, хоча вони не виражені прямою мовою. Воно побудоване на протиставленні жарту персіянки і серйозної відповіді ліричного героя.

Вірш висловлює ревниве почуття захоплення поета красою Шагане. Щоб передати це захоплення Єсенін вдається до улюбленого в перській поезії порівнянню краси коханої з красою троянди-кращої квітки саду: всі троянди повинні бути знищені, щоб вони не могли змагатися з Шагане:

Я б порізав ці троянди,

Адже вона втіха мені-

Щоб не було на світі

Краще милою Шагане.

19-20 лютого 1925 року Єсенін поїхав із Батумі. Вони розійшлись. У пам'яті поета назавжди залишилася молода батумська вчителька-дівчинка-мати, якій він був зобов'язаний чудовим почуттям гордої дружби – кохання. Під цим враженням він і створив героїню циклу персіянку Шагане, обезсмертивши жінку, яка стала її прообразом.

Висновок

Творчість Сергія Олександровича Єсеніна неповторно яскрава і глибока, нині міцно увійшла до нашої літератури і має величезний успіх і в численного зарубіжного читача. Вірші поета сповнені серцевої теплоти та щирості, пристрасного кохання.

Пішовши з життя у 30 років, Єсенін залишив нам чудову поетичну спадщину. Його талант розкрився особливо яскраво та самобутньо у ліриці. Ліричний герой поета - сучасник епохи грандіозної ломки людських відносин: світ його дум, почуттів, пристрастей слоен і суперечливий, характер драматичний.

Єсенін мав неповторний дар глибокого поетичного саморозкриття, даром уловлювати і передавати найтонші відтінки найніжніших настроїв, які виникали в його душі. Система цінностей у поезії Єсеніна єдина і неподільна.

Єсенін прожив всього 30 років, але він створював справжні шедеври російської поезії, висловив тривожні роздуми сучасника про сьогодення та майбутнє Батьківщини. Сила його творчості не тільки в тому, що вона відобразила сьогодення, а й у тому, що вона була спрямована в майбутнє. Він передав віру в людину, заспівав красу рідної природи, закликав любити все живе землі.

Вірші Єсеніна відрізняються глибокою проникливістю, філософічністю та тією щирою сердечністю, що зближує людський світ із природою, з усіма, хто живе на землі.

Поезія Єсеніна здобула міжнародне визнання. Вже у 20-30-ті роки його твори перекладалися на багато іноземні мови: англійська, німецька, чеська, польська, італійська, болгарська, фінська.

Поезія Єсеніна давно переступила національні рамки і стала надбанням усієї багатонаціональної поезії. Його народність, близькість до усної поетичної творчості прагнення проникнути в глибину подій, що відбулися, полум'яна любов до свого народу, сином якого він себе почував, незвичайна ліричність і поетичність всього створеного вплинули на багатьох поетів.

Поезія Сергія Єсеніна будить у нас усі найкращі людські почуття. З далеких 1920 років поет незримо зробив крок у наш час і далі в майбутнє.

Використана література

1. Базанов В.Г. Єсенін та селянська Росія. - Л.,1982.

2. У світі Єсеніна: Збірник статей. - М.,1986.

3. Волков А.А.Художні пошуки Єсеніна. - М.,1976.

4. Єсенін та російська поезія. - Л.: Наука,1967.

5. Використовувала інформацію з Інтернету.

6. Кашечкін С.П. роздуми про поета. - М.,1974.

7. Кузнєцов Ф.Ф.нариси. Портрети. Есе. М.: Просвітництво,1987.

8. Марченко А. Поетичний світ Єсеніна. - М.: Радянський письменник,1972.

9. Муратова К.Д.Історія російської літератури. - Л.,1983.

10. Наумов Є.Сергій Єсенін. Творчість. Епоха.- Леніздат, друге видання-1973.

11. Прокушев Ю.С.Образ. Вірші. Епоха - М., 1978

12. Прокушев Ю.С.Сергій Єсенін. Зібрання творів. - М.: "Правда", 1977.

13. С.А.Єсенін у спогадах сучасників: У 2т.-М.,1986.

14. Зібрання творів С.Єсеніна в 3-х томах. - М.,1989.

15. Смирнова Л.А. Російська література ХХ століття - М.: Просвітництво,1991.

16. Соколов А.Г. Історія російської літератури сучасності.- М.,1984.

17. Евентов І.С.Сергій Єсенін. Біографія письменника - Л.: Просвітництво, 1977.

18. Юшин П.Ф.Сергій Єсенін. Ідейно – творча еволюція.-М.,1989.

додаток

«КНИГА ЖІНОЧОЇ ДУШІ…»

(За лірикою А. Ахматової)

ПЕРШІ КРОКИ

На рубежі минулого і нинішнього століть, хоч і не буквально хронологічно, напередодні революції, в епоху, вражену двома світовими війнами, в Росії виникла і склалася, можливо, найзначніша у всій світовій літературі нового часу "жіноча" поезія - поезія Анни Ахматової. Найближчою аналогією, яка виникла вже у перших її критиків, виявилася давньогрецька співачка кохання Сапфо: російську Сапфо часто називали молоду Ахматову.

Ганна Андріївна Горенко народилася 11(23) червня 1889 року під Одесою. Однорічною дитиною її було перевезено до Царського Села, де прожила до шістнадцяти років. Перші спогади Ахматової були царсько-сільськими: "...зелена, сира пишнота парків, вигін, куди мене водила няня, іподром, де скакали маленькі строкаті конячки, старий вокзал..." Вчилася Ганна в Царськосільській жіночій гімназії. Пише про це так: "Вчилася я спочатку погано, потім набагато краще, але завжди неохоче". 1907 року Ахматова закінчує Фундуклеївську гімназію в Києві, потім вступає на юридичний факультет Вищих жіночих курсів. Початок 10-их років було відзначено в долі Ахматової важливими подіями: вона вийшла заміж за Миколи Гумільова, здобула дружбу з художником Амадео Модільяні, а навесні 1912 року вийшла її перша збірка віршів "Вечір", що принесла Ахматовій миттєву славу. Відразу ж вона була дружно поставлена ​​критиками в низку найбільших російських поетів. Її книжки стали літературною подією. Чуковський писав, що Ахматову зустріли " незвичайні, несподівано галасливі тріумфи " . Її вірші були не лише почуті, їх твердили, цитували в розмовах, переписували в альбоми, ними навіть пояснювалися закохані. "Вся Росія, - зазначав Чуковський, - запам'ятала ту рукавичку, про яку говорить у Ахматової відкинута жінка, уникаючи того, хто відштовхнув її".

Так безпорадно груди холоділи,

Але мої кроки були легкі.

Я на праву руку вдягла

Рукавичку з лівої руки.

Пісня останньої зустрічі.

РОМАНІСТЬ У ЛІРИЦІ

АХМАТОВИЙ

Лірика "срібного" століття різноманітна та музична. Сам епітет "срібний" звучить, як дзвіночок. Срібний вік – це ціле сузір'я поетів. Поетів – музикантів. Вірші "срібного" століття - це музика слів. У цих віршах не було жодного зайвого звуку, жодної непотрібної коми, не до місця поставленої точки. Все продумано, чітко в. . . музично. Також використовувалися різні стилі у літературі. Акмеїзм - стиль, придуманий і заснований Гумільовим, передбачав відображення реальності легкими та ємними словами. Цей стиль був використаний у поезії Ахматової.

Лірика Ахматової періоду її перших книг ("Вечір", "Чітки", "Біла зграя") - майже виключно лірика кохання. Її новаторство як художника виявилося спочатку саме у цій традиційно вічній, багаторазово і, здавалося б до кінця розіграній темі.

Якщо перечитати її ранні вірші, у тому числі й ті, що зібрані в першій книзі «Вечір», що вважається наскрізь петербурзькою, ми мимоволі здивуємося, як багато в них південних, морських ремінісценцій. Можна сказати, що внутрішнім слухом вдячної пам'яті вона протягом усього свого довгого життя постійно вловлювала луна Чорного моря, що ніколи не завмирала для неї.

У своїй першій поемі-«У самого моря», написаної в 1914 році в садибі Слєпнєво (Тверська губ.), вона відтворила поетичну атмосферу Причорномор'я, поєднавши її з казкою про кохання:

Бухти порізали низький берег,

Усі вітрила втекли в море,

А я сушила солону косу

За версту від землі на плоскому камені.

До мене припливала зелена риба,

До мене прилітала біла чайка,

А я була зухвалою, злою та веселою

І зовсім не знала, що це щастя.

У пісок заривала жовта сукня,

Щоб вітер не здув, не забрав бродяга,

І пливла далеко в море,

На темних теплих хвилях лежала.

Коли поверталася, маяк зі сходу

Вже сяяв змінним світлом,

І мені чернець біля воріт Херсонеса казав:

Що ти блукаєш уночі?

Я з рибалками водила дружбу.

Під перекинутим човном часто

Під час зливи з ними сиділа,

Про море слухала, запам'ятовувала,

Кожному слову таємно вірячи.

І дуже до мене рибалки звикли.

Якщо мене на пристані немає,

Старший за мною слав дівчисько,

І та кричала: «Наші повернулися!

Нині ми камбалу смажитимемо»...

Новизна любовної лірики Ахматової впала в очі сучасникам чи не з перших її віршів, опублікованих ще в "Аполлоні", але, на жаль, важкий прапор акмеїзму, під який встала молода поетеса, довгий час ніби драпірував в очах багатьох її справжній, оригінальний вигляд і змушувало постійно співвідносити її вірші то з акмеїзмом, то з символізмом, то з тими чи іншими лінгвістичними або літературознавчими теоріями, що чомусь виходили на перший план.

Леонід Гроссман, що виступав на вечорі Ахматової (у Москві в 1924 році), дотепно і справедливо говорив: "Зробилося чомусь модним перевіряти нові теорії мовознавства та новітні напрямки стихології на "Чітках" і "Білій зграї". Питання всіляких складних і важких дисциплін До поетеси можна було застосувати сумний вірш Блоку: її лірика стала "надбанням доцента". вираз поетичної особи, яка дорога незліченним читацьким поколінням".

І справді, дві книжки про Ахматову, що вийшли в 20-х роках, одна з яких належала В.Виноградову, а інша Б.Ейхенбауму, майже не розкривали читачеві ахматівську поезію як явище мистецтва, тобто втіленого в слові людського змісту. Книга Ейхенбаума, порівняно з роботою Виноградова, звичайно, давала незрівнянно більше можливостей скласти собі уявлення про Ахматову - художника та людину.

Найважливішою і, можливо, найцікавішою думкою Ейхенбаума було його міркування про " романності " ахматовской лірики, у тому, кожна книга її віршів є хіба що ліричний роман, має ще й у своєму генеалогічному дереві російську реалістичну прозу. Доводячи цю думку, він писав в одній зі своїх рецензій: "Поезія Ахматової - складний ліричний роман. Ми можемо простежити розробку оповідних ліній, що утворюють його, можемо говорити про його композицію, аж до співвідношення окремих персонажів. При переході від однієї збірки до іншого ми випробували характерне почуття інтересу до сюжету - до того, як розвинеться цей роман.

Про "романність" лірики Ахматової цікаво писав і Василь Гіппіус (1918). Він бачив розгадку успіху та впливу Ахматової (а в поезії вже з'явилися її підголоски) і водночас об'єктивне значення її любовної лірики в тому, що ця лірика прийшла на зміну померлою чи задрімаючою на той час формою роману. І справді, рядовий читач може недооцінити звукового та ритмічного багатства таких, наприклад, рядків: "і століття ми плекаємо ледь чутний шарудіння кроків", - але він не може не полонитися своєрідністю цих повістей - мініатюр, де в небагатьох рядках розказана драма. Такі мініатюри - розповідь про сірооку дівчинку і вбитого короля і розповідь про прощання біля воріт (вірш "Стиснула руки під темною вуаллю..."), надрукований у перший рік літературної популярності Ахматової.

Потреба романі - потреба, очевидно, нагальна. Роман став необхідним елементом життя, як найкращий сік, що витягується, кажучи словами Лермонтова, з кожної її радості. У ньому увічнювалися серця з неприходящими особливостями, і кругообіг ідей, і невловиме тло милого побуту. Зрозуміло, що роман допомагає жити. Але роман у колишніх формах, роман, як плавна і багатоводна річка, став зустрічатися дедалі рідше, став змінюватися спочатку стрімкими струмочками ( " новела " ), а й миттєвими " гейзерами " . Приклади можна знайти, мабуть, у всіх поетів: так, особливо близький ахматівської сучасності лермонтовський "роман" - "Дитині", з його загадками, натяками та недомовками. У цьому вся роді мистецтва, в ліричному романі - мініатюрі, у поезії " гейзерів " Ганна Ахматова досягла великої майстерності. Ось один із таких романів:

Як велить проста чемність,

Підійшов до мене, посміхнувся.

Напівласка, напівліниво

Поцілунок руки торкнувся.

І загадкових стародавніх ликів

На мене глянули очі.

Десять років завмирань та криків.

Усі мої безсонні ночі

Я вклала у тихе слово

І сказала його марно.

Відійшов ти. І стало знову

На душі і порожньо і ясно.

Роман закінчено. Трагедія десяти років розказана в одній короткій події, одному жесті, погляді, слові.

Нерідко мініатюри Ахматової були, відповідно до її улюбленої манери, принципово не завершені і підходили не стільки на маленький роман у його, так би мовити, традиційній формі, скільки на випадково вирвану сторінку з роману або навіть частину сторінки, що не має ні початку, ні кінця і змушує читача додумувати те, що відбувалося між героями раніше.

Хочеш знати, як все це було?

Три в їдальні пробило,

І прощаючись, тримаючись за поручні,

Вона наче насилу казала:

"Це все... Ах, ні, я забула,

Я люблю вас, я вас любила

Ще тоді! "Так".

Хочеш знати, як це все було?

Можливо, саме такі вірші спостережливий Василь Гіппіус і називав "гейзерами", оскільки в подібних віршах - фрагментах почуття справді ніби миттєво виривається назовні з якогось тяжкого полону мовчання, терпіння, безнадійності та розпачу.

Вірш "Хочеш знати, як усе це було?.." написано в 1910 році, тобто ще до того, як вийшла перша ахматівська книжка "Вечір" (1912), але одна з самих характерних рисПоетична манера Ахматової в ньому вже виразилася у очевидній і послідовній формі. Ахматова завжди віддавала перевагу " фрагмент " зв'язному, послідовному і оповідному розповіді, оскільки він давав прекрасну можливість наситити вірш гострим та інтенсивним психологізмом; крім того, як не дивно, фрагмент надавав зображуваному свого роду документальність: адже перед нами і справді хіба що уривок з ненавмисно підслуханого розмови, чи то упущена записка, не призначалася для чужих очей. Ми, таким чином, заглядаємо в чужу драму ніби ненароком, немов усупереч намірам автора, який не передбачав нашої мимовільної нескромності.

Нерідко вірші Ахматової схожі на побіжний і як би навіть не "оброблений" запис у щоденнику:

Він любив три речі на світі:

За вечірній спів, білих павичів

І стерті карти Америки. Не любив,

коли плачуть діти, Не любив чаю з

малиною та жіночої істерики.

А я була його дружиною". Він любив...

Іноді такі любовні "щоденникові" записи були більш поширеними, включали не двох, як звичайно, а трьох або навіть чотирьох осіб, а також якісь риси інтер'єру або пейзажу, але внутрішня фрагментарність, схожість на "романну сторінку" незмінно зберігалася і у таких мініатюрах:

Там тінь моя залишилася і тужить,

Все в тій же синій кімнаті живе,

Гостей із міста за північ чекає

І образ емалевий цілує. І в

будинку не зовсім благополучно:

Вогонь запалять, а все-таки темно.

Чи не тому господині новій нудно,

Чи не тому господар п'є вино

І чує, як за тонкою стіною

Гість, що прийшов, розмовляє зі мною".

Там тінь моя залишилася й тужить...

У цьому вірші відчувається скоріше уривок внутрішнього монологу, та плинність і ненавмисність душевного життя, яке так любив у своїй психологічній прозі Толстой.

Особливо цікаві вірші про кохання, де Ахматова - що, до речі, рідко в неї - переходить до "третій особі", тобто, здавалося б, використовує суто оповідальний жанр, що передбачає і послідовність, і навіть описовість, але і в таких віршах вона все воліє ж ліричну фрагментарність, розмитість і недомовленість. Ось один із таких віршів, написаний від імені чоловіка:

" Підійшла. Я хвилювання не видав,

Байдуже дивлячись у вікно.

Села немов порцеляновий ідол,

У позі, яку вона вибрала давно.

Бути веселою - звична справа,

Бути уважною – це важче.

Або важка ліньки здолала

Після березневих пряних ночей?

Стомлений гомін розмов,

Жовтої люстри нежива спека

І мелькання вправних проділів

Над піднятою легкою рукою.

Усміхнувся знову співрозмовник

І з надією дивиться на неї...

Мій щасливий багатий спадкоємець,

Ти прочитай мій заповіт».

Підійшла. Я хвилювання не видав...

ЗАГАДКА ПОПУЛЯРНОСТІ ЛЮБОВНОЇ

ЛІРИКИ АХМАТОВОЇ

Чи не відразу після появи першої книги, а після "Чіток" і "Білої зграї" особливо стали говорити про "загадку Ахматової". Сам талант був очевидним, але незвична, а значить, і неясна була його суть, не кажучи вже про деякі справді загадкові, хоч і побічні властивості. "Романність", помічена критиками, далеко не все пояснювала. Як пояснити, наприклад, чарівне поєднання жіночності та крихкості з тією твердістю та виразністю малюнка, що свідчать про владність та непересічну, майже жорстку волю? Спочатку хотіли цю волю не помічати, вона суперечила " еталону жіночності " . Викликало здивоване захоплення і дивне небагатослів'я її любовної лірики, в якій пристрасть була схожа на тишу передгроз і виражала себе зазвичай лише двома - трьома словами, схожими на блискавиці, що спалахують за грізно потемнілим горизонтом.

Але якщо страждання люблячої душі так неймовірно - до мовчання, до втрати промови - замкнуте і обвуглене, то чому такий величезний, такий прекрасний і чарівно достовірний весь навколишній світ?

Справа, очевидно, у тому, що, як у будь-якого великого поета, її любовний роман, що розгортався у віршах передреволюційних років, був ширшим і багатозначнішим за свої конкретні ситуації.

У складній музиці ахматовської лірики, в її ледь мерехтливій глибині, все тікає від очей імлі, в підґрунті, в підсвідомості постійно жила і давалася взнаки особлива, лякає дисгармонія, що бентежила саму Ахматову. Вона писала згодом у " Поемі без героя " , що чула незрозумілий гул, хіба що якесь підземне клекотання, зрушення і тертя тих первісних твердих порід, у яких споконвічно і надійно грунтувалося життя, але які почали втрачати стійкість і рівновагу.

Найпершим провісником такого тривожного відчуття був вірш " Перше повернення " з його образами смертельного сну, савана і похоронного дзвону і із загальним відчуттям різкої і безповоротної зміни, що відбулася у повітрі часу.

У любовний роман Ахматової входила епоха - вона по-своєму озвучувала і переінакшувала вірші, вносила до них ноту тривоги та смутку, які мали більшого значення, ніж власна доля.

Саме з цієї причини любовна лірика Ахматової з часом, у передреволюційні, а потім і в перші післяреволюційні роки, завойовувала все нові й нові читацькі кола та покоління і, не перестаючи бути об'єктом захопленої уваги тонких поціновувачів, явно виходила з, здавалося б, призначеного їй вузьке коло читачів. Ця "тендітна" і "камерна", як її зазвичай називали, лірика жіночого кохання почала незабаром, і на загальний подив, не менш чарівно звучати також і для перших радянських читачів - комісарів громадянської війни і робітниць у червоних косинках. Спочатку така дивна обставина викликала чимало збентеження - насамперед серед пролетарських читачів.

Треба сказати, що радянська поезія перших років Жовтня і громадянської війни, зайнята грандіозними завданнями повалення старого світу, що любила образи і мотиви, як правило, вселенського, космічного масштабу, воліла говорити не стільки про людину, скільки про людство або принаймні про масу, була спочатку недостатньо уважною до мікросвіту інтимних почуттів, відносячи їх у пориві революційного пуританізму до розряду соціально небезпечних буржуазних забобонів. З усіх можливих музичних інструментів вона в ті роки надавала перевагу ударним.

На цьому гуркотливому тлі, що не визнавав півтонів і відтінків, у сусідстві з громоподібними маршами і "залізними" віршами перших пролетарських поетів, любовна лірика Ахматової, зіграна на засурдених скрипках, мала б, за всіма законами логіки, загубитися і безслідно зникнути.

Але цього не сталося.

Молоді читачі нової, пролетарської, що вставала на соціалістичний шлях Радянської Росії, робітниці та рабфаківці, червоноармійки та червоноармійці - всі ці люди, такі далекі і ворожі самому світу, оплаканому в ахматівських віршах, проте помітили і прочитали маленькі, білі, ізя томики її віршів, що продовжували незворушно виходити всі ці вогняні роки.

"ВЕЛИКА ЗЕМНА ЛЮБОВ" У ЛІРИЦІ АХМАТОВОЇ

Ахматова, справді, найхарактерніша героїня свого часу, явлена ​​в нескінченному розмаїтті жіночих доль: коханки та дружини, вдови та матері, що зраджувала і залишалася. За словами А. Коллонтай, Ахматова дала " цілу книжку жіночої душі " . Ахматова "вилив у мистецтві" складну історію жіночого характеру переломної епохи, його витоків, ломки, нового становлення.

Герой ахматівської лірики (не героїня) складний і багатоликий. Власне, його навіть важко визначити, як визначають, скажімо, героя лірики Лермонтова. Це він - коханець, брат, друг, який представив у нескінченному розмаїтті ситуацій: підступний і великодушний, що вбиває і воскресає, перший і останній.

Але завжди, при всьому різноманітті життєвих колізій і житейських казусів, при всій незвичайності, навіть екзотичності характерів героїня або героїні Ахматової несуть щось головне, споконвічно жіноче, і до нього то пробивається вірш у розповіді про якусь канатну танцю, наприклад, йдучи визначення і завчені положення ("Мене покинув у молоді Мій друг коханий. Ну, так що ж!") До того, що "серце знає, серце знає": глибоку тугу залишеної жінки. Ось ця здатність вийти до того, що "серце знає" - головне у віршах Ахматової. "Я бачу все, Я все запам'ятовую". Але це "все" висвітлено у її поезії одним джерелом світла.

Є центр, який ніби зводить до себе решту світу її поезії, виявляється її основним нервом, її ідеєю і принципом. Це любов. Стихія жіночої душі неминуче мала почати з такої заяви себе в коханні. Герцен сказав якось про велику несправедливість історія людства у тому, що жінка " загнана в любов " . У певному сенсі вся лірика (особливо рання) Анни Ахматової "загнана в кохання". Але тут же насамперед і відкривалася можливість виходу. Саме тут народжувалися справді поетичні відкриття, такий погляд на світ, що дозволяє говорити про поезію Ахматової як про нове явище у розвитку російської лірики ХХ століття. У її поезії є і "божество", і "натхнення". Зберігаючи високе значення ідеї кохання, пов'язане із символізмом, Ахматова повертає їй живий і реальний, аж ніяк не абстрактний характер. Душа оживає "Не для пристрасті, не для забави, Для великого земного кохання".

Ця зустріч ніким не оспівана,

І без пісень смуток вщух.

Настало прохолодне літо,

Наче нове життя почалося.

Зводом кам'яним здається небо,

Уражене жовтим вогнем,

І потрібніше насущного хліба

Мені одне слово про нього.

Ти, росою окроплює трави,

Звістку душу мою оживи, -

Не для пристрасті, не для забави,

Для великого земного кохання".

"Велике земне кохання" - ось рушійний початок всієї лірики Ахматової. Саме вона змусила інакше - вже не символістськи і не акмеїстськи, а, якщо скористатися звичним визначенням, реалістично - побачити світ.

"Та п'ята пора року,

Тільки його славослів'я.

Дихай останньою свободою,

Тому, що це – кохання.

Високо небо злетіло,

Легкі обриси речей,

І вже не святкує тіло

Річницю смутку свого".

У цьому вірші Ахматова назвала любов "п'ятим часом року". З цього незвичайного, п'ятого часу побачені нею інші чотири, звичайні. У стані любові світ бачиться наново. Загострені та напружені усі почуття. І відкривається незвичайність звичайного. Людина починає сприймати світ із удесятеренной силою, справді досягаючи у відчутті життя вершин. Світ відкривається в додатковій реальності: "Адже зірки були більшими, Адже пахли інакше трави". Тому вірш Ахматової такий предметний: він повертає речам первозданний сенс, він зупиняє увагу тому, повз що ми у звичному стані здатні пройти байдуже, не оцінити, не відчути. "Над засохлою повиликою М'яко плаває бджола" - це побачено вперше.

Тому відкривається можливість відчути світ по-дитячому свіжо. Такі вірші, як "Мурка, не ходи, там сич", не тематично задані вірші для дітей, але в них є відчуття зовсім дитячої безпосередності.

І ще одна пов'язана з тією ж особливістю. У любовних віршах Ахматової багато епітетів, які колись відомий російський філолог О.М. Веселовський назвав синкретичними і які народжуються з цілісного, нероздільного, злитого сприйняття світу, коли око бачить світ невідривно від того, що чує у ньому вухо; коли почуття матеріалізуються, опредмечиваются, а предмети одухотворюються. "У пристрасті розпеченої добела" - скаже Ахматова. І вона ж бачить небо, "уражене жовтим вогнем" - сонцем, і "люстри нежива спека".

РОЛЬ ДЕТАЛІВ В ВІРШІ ПРО КОХАННЯ У АХМАТОВОЇ

У Ахматової зустрічаються вірші, які "зроблені" буквально з ужитку, з життєвого нехитрого побуту - аж до позелінілого рукомийника, на якому грає блідий вечірній промінь. Мимоволі згадуються слова, сказані Ахматовою в старості, про те, що вірші "ростуть із сміття", що предметом поетичної наснаги та зображення може стати навіть пляма цвілі на сирій стіні, і лопухи, і кропива, і сирий паркан, і кульбаба. Найважливіше у її ремеслі – життєвість і реалістичність, здатність побачити поезію у звичайному житті – вже було закладено у її таланті самою природою.

І як, до речі, характерний для всієї її наступної лірики цей ранній рядок:

Сьогодні я з ранку мовчу,

А серце - навпіл...

Недарма, говорячи про Ахматову, про її любовну лірику, критики згодом помічали, що її любовні драми, що розгортаються у віршах, відбуваються ніби в мовчанні: ніщо не пояснюється, не коментується, слів так мало, що кожне з них несе велике психологічне навантаження. Передбачається, що читач або повинен здогадатися, або, що, швидше за все, постарається звернутися до власного досвіду, і тоді виявиться, що вірш дуже широке за своїм змістом: його таємна драма, його прихований сюжет відноситься до багатьох і багатьох людей.

Так і в цьому ранньому вірші. Чи так нам важливо, що саме сталося в житті героїні? Адже найголовніше - біль, розгубленість і бажання заспокоїтись хоча б при погляді на сонячний промінь, - все це нам ясно, зрозуміло і чи не кожному знайоме. Конкретне розшифрування лише пошкодило б силі вірша, оскільки миттєво звузило б, локалізувала його сюжет, позбавивши загальності та глибини. Мудрість ахматівської мініатюри, чимось віддалено схожою на японську хоку, полягає в тому, що вона говорить про цілющу для душі силу природи. Сонячний промінь, "такий безневинний і простий", з рівною ласкою висвітлює і зелень рукомийника, і людську душу, воістину є смисловим центром, фокусом і результатом цього дивовижного ахматовского вірша.

Її любовний вірш, у тому числі й найраніший, що друкувався на сторінках "Аполлона" і "Гіперборея", вірш ще недосконалий ("перші боязкі спроби", - сказала Ахматова згодом), іноді майже підлітковий за інтонацією, все ж таки виростав з безпосередніх життєвих вражень, хоча ці враження і обмежувалися турботами та інтересами "свого кола". Поетичне слово молодої Ахматової, автора першої книги віршів "Вечір", що вийшла в 1912 році, було дуже пильним і уважним по відношенню до всього, що потрапляло в поле її зору. Конкретна, речова плоть світу, його чіткі матеріальні контури, кольори, запахи, штрихи, повсякденно уривчаста мова - усе це як дбайливо переносилося у вірші, а й становило їхнє власне існування, давало їм подих і життєву силу. За всієї не розповсюдженості перших вражень, що послужили основою збірки "Вечір", те, що в ньому відобразилося, було виражено і зримо, і точно, і лаконічно. Вже сучасники Ахматової помітили, яку надзвичайно велику роль грала у віршах юної поетеси строга, продумано локалізована життєва деталь. Вона була в неї не лише влучною. Не задовольняючись одним визначенням будь-якої сторони предмета, ситуації чи душевного руху, вона часом здійснювала весь задум вірша, отже, подібно замку, тримала у собі всю споруду твори.

Подібні документи

Тема кохання – центральна тема у творчості С.А. Єсеніна. Відгуки про Єсеніна письменників, критиків, сучасників. Рання лірика поета, юнацька закоханість, історія любові до жінок. Значення любовної лірики на формування почуття любові нашого часу.

реферат, доданий 03.07.2009


Концепція кохання в ліриці на прикладі ранньої та зрілої творчості Сергія Єсеніна. Любов до жінки як "потаємне": Айседора Дункан, А. Сарданівська, З. Райх. Біографія поета. "Шагане, ти моя Шагане". Художні кошти у створенні образів.

атестаційна робота, додано 29.05.2008


Краса та багатство лірики Єсеніна. Особливості мистецького стилю, метафори. Поетична лексика, техніка. Місяць у поезії Єсеніна. Тема села, батьківщини, кохання в ліриці Єсеніна. Попередники та послідовники. Єсенін та давньоруська література.

курсова робота , доданий 21.11.2008


Тематика творів Сергія Єсеніна та фольклорні традиції у ліриці поета. Особливості зображення автором любові до російської природи та своєї батьківщини загалом. Розгляд віршів Єсеніна у тих пісень: частівки і романси, сучасні музичні жанри.

курсова робота , доданий 11.04.2015


Становлення С. Єсеніна як поета-лірика "зробленої з колод хати". Єсенінська поетична одухотвореність світу, його правдивість. Любов до людини, до народу, до Батьківщини. Символіка кольору у ліриці С. Єсеніна. Фарби молодості, безвиході, драматичності.

реферат, доданий 12.08.2014


Мала батьківщина Єсеніна. Образ Батьківщини у ліриці Єсеніна. Революційна Росія в ліриці Єсеніна: гуркіт бурхливого океану селянської стихії, бунтівного набату. Природа у творчості Єсеніна, прийоми її уособлення як улюбленого героя поета у творі.

презентація , доданий 21.12.2011


Жінки, що були у житті Єсеніна та його впливом геть його творчість: А.А. Сарданівська, А.Р. Ізряднова, А.Л. Миклашевська, С.А. Товста, Айседора Дункан. Радість, захоплення та задоволення від кохання в ранніх віршах. "Прохолода душі" віршів пізнього періоду.

презентація , додано 02.02.2011


Тема природи у творчості Єсеніна. Фольклорні мотиви у творчості С. Єсеніна. Образи тварин та "деревні мотиви" в ліриці Єсеніна. Сергій Єсенін - найпопулярніший, найпопулярніший у Росії поет.

реферат, доданий 01.05.2003


Світ народнопоетичних образів у ліриці Сергія Єсеніна. Світ російського селянства як тематична спрямованість віршів поета. Крах старих патріархальних засад російських сіл. Образність та мелодійність творчості Сергія Єсеніна.

презентація , додано 09.01.2013


Поєднання кольору та звуку в поезії С. Єсеніна. Міфологема жіночого початкута патріотизму в ліриці С. Єсеніна. Філософське порівняння кольору в поезії А. Фета та С. Єсеніна. Задушевні звуки ліри С. Єсеніна. Дзвінкий єсенинський талант.

дипломна робота

2. Тема кохання у поезії С. Єсеніна

Ми всі в ці роки любили,

Але, значить, любили нас.

С. Єсенін

Ніжну, яскраву та співучу лірику С.А. Єсеніна неможливо уявити без теми кохання. У різні періоди життя та творчості поет своєрідно відчуває і переживає це прекрасне, піднесене і водночас гірке почуття. Його любовна лірика сповнена драматизму: від першого юнацького почуття до складних душевних переживань.

Колись у тієї он хвіртки

Мені було шістнадцять років,

І дівчина у білій накидці

Сказала мені ласкаво: "Ні!"

Далекі, милі були.

Той образ у мені не згас...

Ми всі в ці роки любили,

Але мало кохали нас.

Пройшовши через багато важких випробувань, поезія Єсеніна оживає, скидає з себе зневіру, набирає енергію, віру в нове життя. Поет особливо довірливий, відвертий у любовній ліриці; мужня та правдива, вона – щоденник його душевних переживань. Поет відчуває величезне бажання розлучитися з "дурною славою", назавжди залишити "недолуге життя". Але йому не вистачає волі.

Я б навіки забув кабаки

І вірші б писати закинув,

Тільки б тонко торкатися руки

І волосся твого кольору восени.

Я б навіки пішов за тобою

Хоч у свої, хоч у чужі дали...

Вперше я заспівав про кохання,

Вперше зрікаюся скандалити.

У вірші "Лист до жінки" Сергій Олександрович сповідається перед коханою, просить про прощення за мимоволі заподіяні образи. Занадто емоційний і палкий він був, не зміг вберегти любов і щастя, але, розлучившись, зберіг повагу та прихильність до колишньої коханої, вдячність за прожиті роки. Він благословляє улюблену жінку на щастя, нехай без нього.

Живіть так,

Як вас веде зірка,

Під кущею оновленої сіни.

На таке самовіддане почуття було здатне лише А.С. Пушкін з його визнанням "Я любив вас". Не завжди Єсенін відчував у коханні радість та заспокоєння. Найчастіше - це боротьба, протистояння та утвердження особистостей. Спокійне і безтурботне кохання - це недосяжне і бажане для поета блаженство.

Не дивлячись на її зап'ястя

І з плечей її шовк, що ллється,

Я шукав у цій жінці щастя,

А ненароком загибель знайшов.

Я не знав, що кохання - зараза,

Я не знав, що кохання – чума.

Підійшла і примруженим оком

Хулігана звела з розуму.

Неперевершеним взірцем любовної лірики Єсеніна є цикл "Перські мотиви". Тут зазвучало щире почуття оновленого серця автора. Строй віршів наспівний і мелодійний. Єсенін не наслідує ні Сааді, ні Фірдоусі... Поет створює вірші за традиційними канонами. Сам Схід дихає і каже вустами Єсеніна.

Я спитав сьогодні у міняли,

Що дає за півтуману по рублю,

Як сказати мені для прекрасної Лали

Перською ніжне "люблю"?

Я запитав сьогодні у менели

Легше вітру, тихіше Ванських струменів,

Як назвати мені для прекрасної Лали

Слово ласкаве "поцілунок"?

Але й тут поет залишається співаком Росії, патріотом батьківщини, яка здалеку здається йому ще милішою і красивішою у своєму непомітному вбранні.

У мене в душі дзвенить тальянка,

При місяці собачий чую гавкіт.

Хіба ти не хочеш, персіянка,

Побачити далекий синій край?

Поема "Анна Снєгіна" написана у віршованій формі, але її особливістю є злиття епічного та ліричного жанрів у єдине нероздільне ціле. У поемі немає наскрізної дії, немає послідовної розповіді про події. Вони дані окремими епізодами, автора цікавлять його власні враження та переживання від зіткнення з цими подіями. Ліричний герой поеми виступає як оповідач, як і герой твори, як і учасник подій передреволюційного і революційного часу. Поема починається і закінчується ліричним акордом - спогади автора про ранню юність, про "дівчину в білій накидці".

Розвиток сюжету починається у першій частині поеми: герой повертається у рідні місця після трирічної відсутності. Відбулася лютнева революція, але війна продовжується, землі селяни не отримали. Назрівають нові грізні події. Але герой хоче залишитися осторонь них, відпочити у спілкуванні з природою, згадати юність. Але події самі вриваються у його життя. Він щойно прийшов з війни, кинув гвинтівку і "вирішив лише у віршах воювати".

"Війна мені всю душу поїла.

За чийсь чужий інтерес

Стріляв я в мені близьке тіло

І грудьми на брата ліз”.

Лютий 1917 року сколихнув село. Колишня ворожнеча між жителями села Радове та села Кріуші спалахнула з новою силою. З'явився у Кріуш свій ватажок - Прон Оглобін. Колишній односельчанин, що приїхав з Пітера, герой поеми, зустрінутий ними і з радістю, і "з цікавістю". Він тепер "важлива шишка", столичний поет, але все ж таки "свійський, мужицький, наш". Від нього чекають відповіді на найпекучіші питання: "Скажи, чи відійдуть селянам без викупу ріллі панів?"... "За що ж тоді на фронті ми губили себе та інших?"

Інші враження хвилюють цей романтичний образ до болю знайомої та рідної природи і не менш романтичний образ – спогад про "дівчину в білій накидці". Юнацька любов була нерозділене, але спогади про неї - легкі, радісні. Кохання, молодість, природа, батьківщина – все це для поета злилося в єдине ціле. Це все в минулому, а минуле – чудово та поетично.

Від свого друга, старого мірошника, герой дізнається, що Ганна, дочка сусідньої поміщиці Снєгіна, пам'ятає його. Герой поеми не шукає з нею зустрічі. Все змінилося, вони змінилися самі. Йому не хочеться турбувати той легкий поетичний образ, який залишився від ранніх юнацьких вражень.

Так, тепер Ганна Снєгіна – важлива дама, дружина бойового офіцера. Вона сама знаходить поета і майже прямо каже, що любить його. Але минулий образ юної дівчини у білому йому миліший, він не хоче поміняти його на випадкову любовну інтригу. У ній немає поезії.

Життя ще вже зближує поета з місцевими селянами. Він іде з ними до поміщиці Снєгіної просити, щоб вона віддала їм землю без викупу. Але в будинку Снєгіних горе - надійшла звістка про те, що на фронті загинув чоловік Анни. Конфлікт між поетом та Ганною закінчується розривом. "Він помер... А ось ви тут", - дорікає вона герою свого недовгого роману.

Події жовтневих днів знову стикають оповідача з Ганною. Майно поміщиці Снєгіної конфісковано, мірошник привіз колишніх господарок до себе. Остання зустріч не зблизила колишніх закоханих. Ганна сповнена особистими, інтимними переживаннями, а героя охоплено бурею громадянських подій. Вона просить вибачити її за мимовільні образи, а він думає про переділ поміщицьких земель: " Скажіть, вам боляче, Ганно, за ваш хутірський чор?" Герой помчав до Пітера, Ганна - до Лондона.

Остання частина поеми – це опис суворих часів громадянської війни. І на цьому тлі – два листи. Одне від мірошника з повідомленням про те, що в Кріушах розстріляно Оглоблін Прон. Інше – з Лондона, від Анни Снєгіної. Його вручив герою мірошник під час чергового його приїзду на батьківщину.

Що ж залишилося від колишніх вражень та переживань? Все приходить, як буря, що налетіла. І для сумної на чужині Анни тепер спогади про колишнє кохання зливаються зі спогадами про Батьківщину. Кохання, Батьківщина, природа - ось справжні цінності, здатні зігріти і піднесе душу людини.

Список літератури

1. Михайлов А.А. Вивчення творчості С.Є. Єсеніна. М: Молода гвардія, 1988 р.

2. Абрамов А.С. Єсенін С.Є. Життя та творчість. М., Просвітництво, 1976 р.

3. Просвіріна І.Ю. Єсенін С.Є. ЖЗЛ. М: Молода гвардія, 1988 р.

4. Єсенін С.А. Вибране. М., Молода гвардія, 1988

5. Павлов П.В. Письменник Єсенін. М., Молода гвардія, 1988

"Вічні образи" у творчості Анни Ахматової

На початку свого творчого шляху Ахматова приєдналася до однієї з літературних течій - акмеїзму, яке виникло в десяті роки XX століття як бунт проти символізму. (Акмеїзм - від грецького слова, що означає вістря списа.) Акмеїсти (Мандельштам...

Аналіз твору Вільяма Шекспіра "Ромео та Джульєтта"

Зробивши героєм трагедії людини, Шекспір ​​насамперед звернувся до зображення найбільшого людського почуття. Якщо в «Тіті Андроніці» голос любовного потягу, ледь чутний на початку п'єси...

Хто сказав тобі, що немає на світі справжнього, вірного, вічного кохання... За творами Булгакова "Майстер і Маргарита" та Купріна "Гранатовий браслет"

"right">О, як убивчо ми любимо, Як у буйній сліпоті пристрастей, Ми то всього вірніше губимо, Що серцю нашому миліший! "right">Ф.І. Тютчев Михайло Опанасович Булгаков - великий російський письменник. Його творчість здобула заслужене визнання...

Любовна лірика у творчості Вероніки Тушнової

Народнопоетична лексика у поезії С. Єсеніна

Близькість до усної народної творчості, характерна для багатьох російських поетів, властива і С. Єсеніну, поетові напрочуд чуйному, кровно пов'язаному з народом. Як було зазначено раніше, Єсенін ріс у сім'ї...

Особливості зображення кохання в повісті "Гранатовий браслет" А. І. Купріна

"right">Нерозділене кохання не принижує людини, а підносить її. "right">Пушкін Олександр Сергійович На думку багатьох дослідників, «майстерньо виписано в цій повісті все, починаючи з її назви. Сама назва дивовижно поетична і звучна...

Особливості розкриття теми кохання у ліриці М.Ю. Лермонтова

Поезія Аркадія Кутілова

Перевернувши останню сторінку віршів "тайгової лірики", ми поринаємо в Любов. Кохання людське, грішне і святе, що спопелює і дарує нові сили. Все, що оточує, перестає існувати...

Російська природа у поезії Єсеніна

Метафора (від грец. metaphora - перенесення) - це переносне значення слова, коли одне явище чи предмет уподібнюється до іншого, причому можна використовувати і подібність, і контраст. Метафора - найпоширеніший засіб утворення нових значень.

Метафора (від грецьк. metaphora - перенесення) - це переносне значення слова, коли одне явище чи предмет уподібнюється до іншого, причому можна використовувати і подібність, і контраст. Метафора - найпоширеніший засіб утворення нових значень.

Своєрідність поетики С. Єсеніна

Писати про кохання Єсенін почав у пізньому періоді своєї творчості (до цього він рідко писав на цю тему). Єсенинська любовна лірика дуже емоційна, експресивна, мелодійна.

Творчість А.С. Пушкіна

Однією з найголовніших у творчості поета стала тема кохання, що розвивається, подібно до всіх мотивів його лірики. У юності ліричний герой А. С. Пушкіна бачить у коханні радість і велику загальнолюдську цінність: ...мої вірші, зливаючись і дзюрчучи...

Творчість Ернеста Хемінгуея

Кохання займає величезне місце у більшості книг Хемінгуея. І проблема людської мужності, ризику, самопожертви, готовності віддати життя за друзів - невіддільна від уявлення Хемінгуея, про те, що...

Тема кохання в літературі

У середні віки у зарубіжній літературі користувався популярністю лицарський роман. Лицарський роман - як один з основних жанрів середньовічної літератури, бере свій початок у феодальному середовищі в епоху появи та розвитку лицарства.

Тема кохання у романах І.С. Тургенєва

Отже, повість І.С. Тургенєва "Ася" торкається любовно-психологічних питань, які хвилюють читачів. Твір дозволить також поговорити про такі найважливіші моральні цінності, як чесність, порядність...

С. А. Єсенін відомий як поет, який оспівав красу російської природи та любов до жінки. Як ні в кого іншого, тема кохання звучить у нього дуже яскраво, заворожливо і, як правило, сумно. Особливість любовної в тому, що вона показує дві сторони почуття: щастя і сум і розчарування. Велелюбний поет присвячував вірші багатьом жінкам, кожна з них була для нього неповторною, тому по-особливому звучить і кожен вірш.

Об'єкти віршів любовної тематики

Особливість любовної лірики Єсеніна неможливо зрозуміти, не дізнавшись жінок, яким поет присвячував свої вірші. Єсенін мав репутацію не лише розгульного хулігана, а й Дон Жуана, який мав багато жінок. Безумовно, поетична натура не може жити без кохання, таким був Єсенін. У своїх віршах він зізнавався, що його любила жодна жінка, та й він теж неодноразово був закоханий. Одним із перших яскравих захоплень поета стала Ганна Сардановська. Тоді ще 15-річний Сергійко закохався і мріяв, що, досягнувши певного віку, одружується з нею. Саме про будинок Анни поет сказав: "Низький будинок із блакитними віконницями, не забути мені тебе ніколи".

Слід сказати, що не завжди по ліриці поета можна було точно визначити, яка жінка стала адресатом. Наприклад, героїня поеми "Анна Снєгіна" має одразу три прототипи: Ганна Сардановська, Лідія Кашина, Ольга Сно. З ім'ям останньої у Єсеніна були пов'язані дуже яскраві спогади про його перші кроки на літературній ниві. Поет відвідував салон цієї письменниці, де брав участь у дебатах та суперечках, поступово звикаючи до столичного життя літераторів.

Не можна сказати про дружину поета, Її образ став важливий як під час створення любовних віршів. Їй також було присвячено поему "Інонія". Про Зінаїда йдеться у вірші Єсеніна "Лист від матері": "Свою дружину легко віддав іншому". Саме Райх є ліричною героїнею вірша "Собаці Качалова".

Мабуть, найяскравіше і суперечливе почуття в долі поета - це його любов до цього часу. Результатом стосунків із відомою танцівницею став цикл кабацька". "Я шукав у цій жінці щастя, а ненароком загибель знайшов", - вигукує поет.

Аналіз поезії

Вже в перших віршах проявляється основна особливість любовної лірики Єсеніна: любов для будь-якої людини - це трагедія. Як приклад можна навести вірш "Хороша була Танюша". Легкий стиль підкреслює молоде життя, але суперечить звучанню вірша його фінал. Танюша вбиває себе через нещасливе кохання. Безумовно, рання лірика поета – це насамперед гімн Батьківщині. Більшість творів цього періоду присвячені Русі, селі, тваринам. Зате в пізніші роки Єсенін реалізував себе як справжній оспівувач кохання.

Вірші 20-х років

Дивно, але тема кохання стала однією з основних саме в той період, коли поет почав називати себе хуліганом. У циклі віршів "Кохання хулігана" чітко чуються мотиви швидкоплинності любові, її недовговічності, але при цьому почуття описується як дуже яскравий момент у житті, заради якого людина готова на все. У деяких текстах Єсенін використовує вульгарну, грубу лексику, навіть нецензурну. Незважаючи на це, вони сповнені почуття, глибокого болю, в них чути крик душі, спраглих любові, втраченої і заплутаної в життєвій рутині ("Висип гармоніка", "Пий же, співай").

Аналіз вірша "Заміталася пожежа блакитна"

У цьому вся тексті яскраво виявилася така особливість любовної лірики Єсеніна, як використання яскравих метафор і епітетів. Поет висловлює жаль про те, що витратив багато часу на гулянки та скандали, забувши про те, що є в житті головним. Єсенін вимовляє таку думку: він зрікся навіть від поезії, аби торкатися ніжної руки і волосся " кольором восени " . Мабуть, жоден із поетів не зміг би настільки зворушливо описати почуття завзятого хулігана. Вірш демонструє всі важливі особливості любовної лірики Єсеніна (твір на цю тему обов'язково має містити його аналіз), однією з яких є життєвість. Насамперед вона обумовлена ​​автобіографічністю. Кожне почуття було пережите самим поетом.

"Нехай ти випита іншим"

Вірш виконано благородного смутку за минулим. Автор висловлює співчуття всьому тому, що було раніше, і тому, що так і не сталося. Особливість любовної лірики Єсеніна в тому, що кохання завжди сумне. Поет акцентує увагу на тому, що в людському житті все відбувається не так, як у мріях. Виною цьому людська дурість, прагнення до дріб'язкових цінностей, безтурботність. У цьому вся тексті поет визнається своєї ліричної героїні: лише вона могла бути йому справжнім другом і дружиною, але вони обидва не зберегли себе один для одного.

Цикл "Перські мотиви"

Це справжня перлина любовної поезії. Гарний східний стиль, особлива музичність та яскраві образи – такі особливості любовної лірики Єсеніна в даному циклі. Один із найяскравіших творів "Шагане ти моя, Шагане". Воно незвичайне завдяки своїй композиції. Перші рядки вірша звучать рефреном і повторюються в останній строфі. Але головна особливість у тому, що кожна строфа будується за принципом кільцевої композиції.

У цьому вся тексті найяскравіше втілилися особливості любовної лірики Єсеніна. Твір з літератури, написаний на цю тему, неодмінно повинен включати розгляд засобів художньої виразності, адже тут поет досяг приголомшливої ​​краси завдяки незвичайним мовним зворотам. Як дивно і водночас сильно звучить рядок "Я готовий розповісти тобі поле". Велика кількість епітетів дозволяє автору висловити любов до своєї рідної країни і тугу за нею.

"Я запитав сьогодні у менели..."

У цьому вдалося висловити своє ставлення до такого загадкового почуття, як кохання прямо. Ліричний герой дізнається від перського міняли про те, що любов не може бути позначена жодними словами, її можуть висловити лише дотики, погляди та поцілунки. Знову незвичайна композиція. Перший рядок повторюється у кожній строфі, створюючи особливу ритмічність.

Особливості любовної лірики Єсеніна (коротко)

Розглянемо основні риси любовних віршів поета:

1. Кохання як наслання, хвороба, опис почуття, яке губить людину – ось особливості любовної лірики Єсеніна. І Маяковського, і деяких поетів того часу. На початку 20 століття такий погляд на це почуття було дуже актуальним серед письменників.
2. Любовне почуття здатне на мить витягнути людину з повсякденної рутини, але, на жаль, воно не вічне. А потім залишаються лише приємні, але в той же час і болючі спогади, що щемлять груди.
3. Використання яскравих поетичних образів (порівнянь, метафор та епітетів). До речі, це особливості любовної лірики Єсеніна, Блоку, Маяковського та інших поетів Срібного віку, котрі шукали пошуки нового вірша, нової форми та слова.

Такі особливості любовної лірики Єсеніна. Короткий твір має відобразити всі три пункти, причому їх необхідно підтвердити конкретними прикладами. Це зробити легко, адже практично в кожному з віршів так чи інакше торкається цієї теми. Як матеріал для створення роботи на тему "Особливості любовної лірики Єсеніна" (твір або есе) можна взяти такі тексти, що запам'ятовуються, як "Руки милою - пара лебедів", "Лист до жінки", "Собаки Качалова", "Ніколи я не був на Босфорі.